Ст.71 ч.2 КАСУ, на которую ссылается суд в мотивировочной части решения по делу о Саратовских тарифах, возлагает на горсовет, как на субект властных полномочий ОБЯЗАННОСТЬ доказывания правомерности своего решения и своих действий, в зависимости в случае возражения ответчиком против административного иска.
В решении по делу неустановленно, что ответчик возражает против исковых требований. Но в решении содержится следующее: «представитель ответчика иск не признал, по причине, что истцами были нарушены требования ст.116»
«Возражать против иска » и «не признавать иск» различные понятия. Во втором случае иск либо не признаётся, как нечто существующее, либо не признаётся как нечто законное, тогда как в первом случае « возражают против существующего иска (точнее паротив исковых требований). Таким образом становится ясно из анализа решения, что ответчик не возражает против исковых требований, поскольку в решении отсутствует, как установленная судом, обстоятельство, что ответчик возражает против иска.
Кроме позиции ответчика в отношении иска он ещё дважды упоминается в решении: 1) «Доводы ответчика», с которыми «соглашается суд» и в результате суд приходит к выводу, что «утверждение тарифов на ЖКХ – услуги не касается прав и интересов указанных истцов». В цитируемом месте не раскрывается содержание этих «доводов ответчика», а так же не указаны пофамильно истцы, к котрым суд это относит.
2) «Доводы ответчика», с которыми «соглашается суд», касаются толкования положений Закона «Про основы национальной безопасности Украины».
Добавлено:
Из смысла Ст.105 КАСУ следует, что административный иск может быть подан только одним истцом, а не девятью. Ещё одним доказательством того, что иск подаётся только от одного лица, является то, что в ст.ст.106, 107,108, 109, 110, 111,112 КАСУ термин истец употребляется только в единственном числе.
И только право административного Суда в соответствии с ст.116 КАСУ объединить своей Ухвалою, для совместного рассмотрения и решения несколько Административных дел с однородными исковыми требованиями различных истцов к одному ответчику.
В этой связи представляется ошибочной позиция представителя ответчика, который, как это указано в Решении: «В отзыве и в устных пояснениях «зазначил», что истцами нарушены «вимоги» ст.116 КАСУ», поскольку вышеуказанная статья, не содержит «вимог», а определяет ПРАВО СУДА объединять несколько административных дел в одно, или разъединять дело на несколько.
Действительно имеет место нарушение требований ст.116, выражающееся в том, что суд рассмотрел и вынес решение по иску 9 истцов, без вынесения судом « Ухвалы» об объединении 9 отдельных дел в одно.
Обстоятельство, на которое указывает ответчик, должно быть отнесено к понятию «фактических данных, которые имеют значение для разрешения дела», согласно ст. 161 п.2, ч.1 .
В этом случае суд, исходя из требований п.7, ч.1, ст.155 должен был оставить Позыв без рассмотрения, поскольку он не отвечает требованиям п.2, ч.1, ст.106 КАСУ.
Добавлено:
Справа №2а-1709\10 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 серпня 2010 року Ленінський районний суд м. Севастополя в складі: головуючого - судді Пузіної В.І. при секретарі - Поліщук О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Колесникова Бориса Дмитровича, Козлова Андрія Миколайовича, Павлової Надії Василівни, Гапєєва Анатолія Володимировича, Васька Олександра Васильовича, Гончарової Юлії Олександрівни, Камуз Вікторії Олександрівни, Царік Римми Миколаївни, Черненка Романа Євгеновича до Севастопольської міської ради про визнання неправомірними дій та незаконними рішень сесії СМР, 3-ті особи, які не заявляють самостійні вимоги, КП „Севміськводоканал" СМР, КП „Севтеплоенерго" СМР, УЖКГ СМДА, Державна інспекція з контролю за цінами, Балашенко Світлана Василівна, Хохлова Лариса Іванівна, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивачі 22.04.2010 року звернулись до суду з позовом, вимоги якого уточнювали, просять визнати незаконними рішення відповідача № 9917, 9918, 9919 від 13.04.2010 року та визнати неправомірними дії відповідача щодо затвердження економічно необгрунтованих тарифів.
Вимоги обґрунтовують тим, що спірними рішеннями були порушені їхні права та інтереси. Порушенням власних прав і інтересів позивачі вважають затвердження вищевказаних тарифів, що, на думку позивачів, незаконно встановлює для них обов'язки оплати житлово-комунальних послуг в певних розмірах.
Щодо оскарження дій Севастопольської міської Ради уточнили, що ці дії стосуються: позбавлення права фізичних осіб на обговорення та надання зауважень на проекти оприлюднених в друкованих засобах масової інформації рішень, що оскаржуються; не оприлюднення в друкованих засобах масової інформації проектів рішень, повідомлень про оприлюднення проектів рішень,; експертних висновків або актів регуляторного впливу; не оприлюднення результатів відстеження результативності регуляторних актів за 2006 - 2007 pp. (рішень сесії); порушення порядку скликання сесії, прийняття рішення (підпис) не уповноваженою особою; дії по процедурі прийняття рішень.
Представник відповідача позов не визнав, у відзиві на позов та усних поясненнях зазначив, що позивачами порушено вимоги статті 116 Кодексу адміністративного судочинства України щодо об'єднання однорідних позовних вимог, так як не всі позивачі є користувачами всіх послуг, тарифи на які затверджено оскаржуваними рішеннями. Також відповідач зазначає, що посилання позивачів на порушення при прийнятті оскаржуваних рішень положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» є неправомірним, так як зазначені акти не є регуляторними, що підтверджується як аналізом положень Закону так і листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 15.04.2010 № 4698/0/2-10, крім того позивачі не є суб'єктами регулювання зазначеного закону. Крім того, відповідач зазначає, що оскаржувані рішення прийняті у відповідності до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та надає докази на підтвердження зазначеного.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів підтримали позовні вимоги в повному обсязі.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, проти задоволення позовних вимог заперечують, вважають їх необгрутованими та недоведеними. Обґрунтування виклали у письмових думках.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. № 9917 внесені зміни до рішення Севастопольської міської Ради від 04 липня 2006 року № 381 «Про реалізацію тарифної політики у сфері водопостачання та водовідведення» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення для населення (т. 1 а.с. 9).
Рішенням Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. №9918 внесені зміни до рішення Севастопольської міської Ради від 04 липня 2006 року № 382 «Про реалізацію тарифної політики у сфері теплопостачання та гарячого водопостачання» в частині встановлення тарифів на послуги централізованого опалювання та гарячого водопостачання для населення (т. 1 а.с. 9).
Рішенням Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. №9919 внесені зміни до рішення Севастопольської міської Ради від 12 вересня 2006 року № 650 «Про реалізацію тарифної політики у сфері житлового господарства в частині встановлення тарифів на послуги по утриманню житлових будинків та прибудинкових територій (квартирна плата) для населення, а також встановлення структури тарифів за окремими видами послуг (т. 1 а.с. 9).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 3 КАС України, позивач по адміністративній справі є особою, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Відповідно до ст. 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно з ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Тобто, на підставі даних норм Закону споживачем житлово-комунальних послуг є особа, якою укладено договори на надання відповідних житлово-комунальних послуг з їх виконавцем (виробником), і яка на підставі таких договорів споживає такі житлово-комунальні послуги та повинна оплачувати їх на підставі даних договорів.
Судом встановлено, що деякі позивачі - не є власниками чи наймачами жилих приміщень (квартир), вказаних в позові як їх місце проживання, між ними та комунальними підприємствами не існує договірних відносин і вони не є особами, які мають обов'язок оплати наданих житлово-комунальних послуг. Отже суд погоджується з доводами відповідача і вважає, що затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги не стосується прав і інтересів вказаних позивачів, тому в задоволенні їх вимог суд відмовляє.
Щодо вимог інших позивачів, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України: до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливої дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд визнає, що неправомірність дій відповідача, яка заявлена позивачами одночасно з вимогою про протиправність рішення відповідача, складають один предмет спору, оскільки ці дії вчинялись (або не вчинялись) під час прийняття спірного рішення, тому підлягають єдиній оцінці судом.
Позивачі посилаються на невиконання відповідачем процедур, які передбачені нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Як на підстави для визнання незаконними рішень Севастопольської міської Ради від 13.04.2010 р. № 9917, № 9918, № 9919 позивачі посилаються на невідповідність оскаржених рішень нормам законодавства: ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; п. 4 ст. 9 Закону України «Про природні монополії»; ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 9, 12, 13, 35, 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 р. № 529.
Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» до національних інтересів, які є об'єктом захисту у порядку забезпечення національної безпеки, відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія сув
